yagami

Сини з Саду Гетсиманського

Щохарактерно, всі військові. Автор хотів показати їх як мужніх та успішних чоловіків, і в тогочасному СРСР це хоч-не хоч приводило до виписування їх або як військових, або принаймні дотичних до ВПК.

Командир стрілецької дивізії Окремої Червонопрапорної Далекосхідної Армії — Микола Чумак
Чорноморського флоту моряк і парторг — Михайло Чумак
Військової авіації пілот і командир — Серьога Чумак
Інженер—авіатор — Андрій Чумак

This entry was originally posted at https://tymofiy.dreamwidth.org/185941.html. Please comment there.
Tags:
yagami

Макіавелі про реформи

Нема справи важчої замислом, сумнівнішої успіхом, небезпечнішої при здійсненні, ніж запровадження нових законів. Адже при цьому ворогом реформаторові буде всяк, кому вигідний колишній лад, і він знайде лише байдужих захисників у всіх, кому могло б стати добре за нового устрою. Млявість ця виникає почасти зі страху перед ворогами, які мають на своєму боці закон, почасти ж від притаманної людям невіри, бо вони не вірять у нову справу, поки не переконає їх у тім досвід. Звідси виходить, що кожного разу, коли супротивникам нового ладу випадає нагода виступити, вони чинять це з усім завзяттям ворожої партії, а реформатори бороняться мляво, отож Державцеві з ними стає небезпечно.

This entry was originally posted at https://tymofiy.dreamwidth.org/185758.html. Please comment there.
yagami

Дейв Еґґерс «Сфера»

Читав я колись Азімова «Мертве минуле». Там головний герой винаходить машину, що здатна заглядати у різні місця і часи. Невдовзі з'ясовується що таку чудову штуку винаходили вже кілька разів, але держава все секретила й ховала. Бо, звійсно, надивившись на Давній Рим, люди візьмуться заглядати за штори сусідів. І колючку військових баз та паркани Білого дому. Кінчається все погано, джина випущено з лампи, схема з загальнодоступних компонент розіслана в газети. Сам винахідник в шоці від того що накоїв, але вже піздно. «Ласкаво просимо в акваріум».

Мені ж тоді подумалось: то й що? Так, всі наші маленькі гидкі таємнички вийдуть на світло. Але хіба це не мала ціна за те, що не стане злочинів? Не стане Брехні з великої букви Б? Державної брехні про безпечний Чорнобиль, видуманий Голодомор, сучасний ІхТамНєт? Корпоративної брехні про ДДТ, тютюн, глобальне потепління? Не варте того, щоб таємничий і могутній апарат гноблення «держава» розпався на сотню тисяч окремих чоловічків, про котрих відомий кожен їх подих, крок та оборудка?

Нашу їжу і повітря більше не зможуть безкарно труїти за хабар, морди в масках більше не будуть почуватись в безпеці у себе вдома, а газети не зможуть друкувати джинсу і вільно маніпулювати умами?

Хіба не варто віддати за це можливість сходити наліво чи вздрочнути наодинці? Тим більше що у світі тотальної прозорості мораль точно зміниться, і те, що нині вважається неприйнятним, — стане просто не варте обговорень. Як нагота в німецьких саунах.

***

«Сфера» Еґґерса береться розповісти саме про прозорий світ, що наступає. Без машини часу, лише з дешевими автономними мікро HD-камерами з дворічною батарейкою та автоматичним викладенням на ютюб.

Камери може ставити будь-хто будь-де, зі швидкістю інстаграма поширюється мода на носимі камери, щоб стрімити своє життя тисячам фоловерів.

До того ж, описується тиск на політиків, котрих під загрозою необрання громадськість змушує носити камери і спілкуватись лише з трансляцією та записом! Що з іншими політиками, що з корпоративними лобістами. (Ось тут, синку, фантастика...)

Зараз ми, любий читачу, побачимо як міняється світ, на добре та на зле! Поллються скандали, інтриги та розслідування, вжахнеться світ побачивши побут знедолених країв та людей, злочинність перегрупується але не здасться, зміняться способи ведення війн!

Але ні.

Ми побачимо лише як міняється головна героїня, котра під тиском соціальних мереж та заради лайків поступово рушить життя своїх батьків та друзів, що не вписуються у прекрасний новий світ.

Месідж стає очевидний ще на половині книжки, і далі сюжет лине без сюрпризів: «кожен має право на секрети», «людям потрібна приватність».

Авжеж, Шерлок.

Але якщо вже братись описувати світ без приватності, то, може, підійти до питання чесніше, й описувати не лише перегиби перехідного періоду, а й вигоди світу де прозорість таки наступить для всіх?

Та не в цій книжці. Тут, здається, все описується лише з позицій жителя американського передмістя, котрий не уявляє злочинців страшніших за вбивцю чи гвалтівника.

This entry was originally posted at https://tymofiy.dreamwidth.org/185403.html. Please comment there.
Tags:
yagami

Навіщо люди купують Ролекси?

Цікава штука — статусні символи. Для того щоб зрозуміти як вони працюють, доведеться трохи зазирнути вглиб матриці. Розглянути хиби, в котрі щиро вірить наш розум, обманюючи сам себе.

Першою хибою є віра в те, що статусні символи реально якісніші. Це неправда. Ролекси об’єктивно не є ні більш зручними, ні більш досконалими за дешевші годинники. Так само як і інші статусні символи. Подвійні сліпі тести показали, що що дешеве вино смакує краще за дороге1. І що сучасні скрипки звучать краще за Страдіварі2.

Другою хибою є віра в те, що статусні символи безкорисні. Цим можна заспокоювати себе коли нема грошей, але правдою воно від цього не стане. Майже у всякому ділі ми в першу чергу думаємо про статус3, і піднятись на кілька щаблів наверх є для нас бажаним призом4. Людина у білому халаті здатна, можливо, підбити вас на вбивство5. Вам здається, що ви поводитись з іншими водіями на дорозі чесно, але, насправді, ви частіше поступаєтесь людям на дорогих машинах. Вони ж, натомість, поступаються рідше6. Ви думаєте що обираєте президента в залежності від його політичної програми — але, насправді, зазвичай обираєте просто вищого на зріст7. Майже вся суспільна дискриминація може бути зведена до нашої оцінки статусів. Ненавмисно — і незалежно від наших свідомих принципів — ми автоматично ставимось до людей краще чи гірше в залежності від їх раси, статі, висоти, привабливості та купи інших складніших ознак. Бути низькостатусним фігово. Люди вас не слухають. Люди штовхають вас, люди ігнорують вас, люди не цікавляться вами і відкидають на край життя. Ви хворобливіші8, боязкіші, непевні у собі та вам частіше доводиться вдаватись до насильства3. Ваш статус реально впливає на вашу якість життя.

Третьою хибою є віра в те, що цією інформацією можна скористатись. Якщо статусні символи вказують на високий статус, гайда купимо статусних символів! Але в реальності ми використовуємо їх лише як приблизну, грубу прикидку для оцінки чийогось статусу. Ваш реальний соціальний статус є функцією вашої соціоекономічної ситуації. Хоч як, а купівля статусних символів б’є по кишені. Ви дійсно можете використати статусні символи для того, щоб оманливо змусити інших людей думати що ваш статус є вищим ніж насправді, і отримати краще відношення9. Але щойно ці люди взнають вас поближче, у них буде купа інших підсвідомих соціальних ознак вашого справжнього статусу. А оскільки люди зазвичай не люблять шахраїв, то ви, врешті решт, будете виглядати пустим задавакою та хвальком. Статусні символи не є підставою високого статусу — а лише ознакою його. Ви не зможете підвищити ваш статус придбавши статусний символ. Так само, як ви не зможете простудитись від того що кашляєте.

Але якщо статусні символи не підвищують статус, то що ж вони роблять, і навіщо ми їх купуємо? Щоб відповісти на це питання, доведеться розглянути основні принципи зв’язку, наприклад, теорію сигналів10. Люди та тварини вибирають соціальних та статевих партнерів по певним якостям. Ці якості не завжди наочні, тож оцінити партнера часто є ризиковим та довгим ділом.

І от уявіть, що ви вибираєте між двома потенційними партнерами. Один, можливо, годящий, але точно можна буде сказати тільки копнувши глиб. А інший має чітку ознаку, що вказує на наявність принаймні однієї важливої риси. Котрого оберете? Очевидно того, що має ознаку важливої риси.

Тож для того, щоб вас обрали, корисно слати чіткі сигнали, що вказують на певні риси. Які сигнали будуть чіткими? Якщо будь-хто може послати такий сигнал, то він не буде вказувати на наявність риси, і виборці невдовзі почнуть його ігнорувати. Сигнал має бути таким, щоб послати його міг лише справжній носій якості. Він має бути чесним.

Як послати чесний сигнал? Ну, це залежить від того, яку саме рису ви хочете показати. Одне можна сказати точно: чесні сигнали зазвичай недешеві. Раз ми змагаємось в якійсь галузі, то доведеться докласти зусиль, щоб показати, що ви кращі за інших. Якщо ваш показ легко підробити — це почнуть робити всі, і виділитись не вдасться.

Все це стосується павлінів не менш ніж людей. Павлін вкладає всю вільну енергію в величезний хвіст та яскраве пір’я саме тому, що щоб мати величезний хвіст та яскраве пір’я треба докласти чимало зусиль. Це означає, що лише найздоровіші павліни здатні похвалитись такими вражаючими прикрасами, і павам зручно обирати здорових партнерів.

Люди мають зручний посередник для певних якостей: гроші. Гроші не те саме що статус, але, якщо в вас немає грошей, то і статус навряд чи є. Коли ви без вагань викидаєте великі гроші на безкорисні речі, ви сигналите що можете собі це дозволити. І цей сигнал вартує — скільки він там вартує. Бінго. Чесний сигнал. Ви щойно пройшли відбірковий етап як потенційний соціальний партнер.

Звичайно ж, можна б просто принести на перше побачення виписку з банку. Поставити в Тіндері скріншот рахунка з багатьма нулями. Це буде ще вірніший сигнал за Ролекс, й не доведеться викидати мегабабло на дурний тягар на зап’ястку. То чого ж ні?

Тому що гроші є лише посередником для того, що ми хочемо показати! В світі повно багатих жадібних засранців11, з котрих не вийде добрих соціальних партнерів. Багатії не тільки на трасі поводяться як вилупки, вони «більш схильні шахрувати в грі, відібрати цукерку в дитини та прикарманити помилкову решту в крамниці». А потенційні партнери шукають не лише грошей. Вони шукають надійність, теплоту, чесність, розум та багато інших приємних та розмитих рис12. Відвертий показ багатства насправді вказує на відсутність цих рис. Тож ви мусите демонструвати ваше багатство витончено. А ще краще, повідомте про ваше багатство маючи пристойну відмазку типу того, що, насправді, ви показуєте не багатство, а інші якості, які, чисто випадково, також вказують на багатство. Ідеально ж — покажіть ці якості без зусиль взагалі, бо ваш соціальний партнер хоче знати ваші внутрішні риси, а не те, що ви просто намагаєтесь справити враження.

Наприклад, на побаченні ви ненапряжно вибираєте дороге вино. Не тому що воно дороге, звичайно ж, а тому що воно добре пасує до страви вашого партнера. Яка турботливо та розумно, думає ваш партнер. Хіба не мило бути поруч з кимось, кого не хвилюють гроші? З кимось, хто цінує важливіші речі? Яка приємна людина!

Тепер ви легко можете бачити наскрізь інші відповіді на питання про Ролекс. Люди називають Ролекси дивом технології, за збігом повідомляючи про свій інтелект. Люди називають Ролекси красивими, випадково показуючи свій добрий смак. Люди називають Ролекси надійними та добрим спадком нащадкам, походу вказуючи на свою серйозність. Ще люди нагадують, що мати Ролекс допомогає в бізнесі, ненароком повідомляючи, що вони є спритними ділками.

Правди в цих заявах по різному, але, думається, всі вони зроблені щиро. Люди щиро вірять, що це і є дійсна причина покупки. Якщо ви свідомо купили Ролекс щоб вразити ваших знайомих, на це відреагують зневагою. Вразити знайомих, і тим підняти свій статус, можна лише не намагаючись це зробити. Тож саме це ми і робимо. Ми на це запрограмовані. Ви купуєте Ролекс просто тому, що ви така людина яка має Ролекс, тобто дехто офігенний.

Та сама логіка лежить у підліткових заявах «Мені подобались Х ще до того, як це було круто!». Підліток жадібно сигналить про те, що вона не сигналить про те, що вона крута, бо так поступати, було б, типу, зовсім некруто.

Ще цікаво, що люди купують більше статусних символів у відповідь на поранене его13. Тобто якщо принизити когось, вони можуть у відповідь піти й купити статусний символ. Технічно кажучи, вони підтримують цим правдивість свого сигналу: ми купуємо статусні речі для того, щоб підтримати наш правдивий статус, а не перебільшити його. З цього можна виснувати, що якщо ви маєте зиск з продажу людям безкорисних предметів розкошу, то корисно штрикати їхнє его. З непевних людей виходять добрі споживачі.

Звичайно ж, усе це не стосується мене. Я чесно люблю картини Ван Гога не тому, що хочу просигналізувату своєму оточенню про мій добрий смак, а тому що вони красиві. Я аж ніяк не намагаюсь підняти мій соціальний статус, чи про щось там просигналізувати взагалі. Хто завгодно, та не я.


За мотивами відповіді Сюзанни Садедін.

This entry was originally posted at https://tymofiy.dreamwidth.org/185045.html. Please comment there.
yagami

про діда і війну

У 1941му мій дід Тимофій, комуніст з донбаського села, не став чекати підходу німців, і записався служити на бронепоїзд. Можливо, знаючи про події 30-х і роль у них сільських активістів, у нього були і інші резони швидко покинути рідні краї. Його дружина пішла на санітарний поїзд.

Під час війни одного разу так випало, що їхні поїзди зупинились на одній станції, і можна було зустрітись. Можна було навіть попросити про перевід дружини до нього, санітаркою на бронепоїзд. Він було і збирався так зробити, але сослуживець відрадив. «Красива в тебе дружина. Якщо ти її переведеш, то в наступному бою тебе настигне шальна пуля, а санітарку візьме собі командир.» Поїзди поїхали далі окремо.

Вернувся дід цілим, пощастило. З собою привіз акордеон та ящик годинників. На пам'ять. Любив потім їх перебирати.

Якось моя мама, піонерка з яскравими очима, запросила його провести в школі урок пам'яті. Він не пішов. І їй розповідати про війну не схотів. «Мала ще».

— А що, війна інакша була, ніж розказують і пишуть? — спитала мама.

— Неправда то все, — коротко відповів дід.

This entry was originally posted at http://tymofiy.dreamwidth.org/184428.html. Please comment there.
Tags: ,
yagami

«империя — это сытно»

Меня тут спросили: с чего это я говорю об имперских чувствах так, как будто они что-то плохое. Ведь имперец не желает зла. Он, как морретовский хоббит, любит поработать в саду, выкурить трубочку, пообщаться с друзьями.

Просто он подмечает, что от расширения империи всё это идет как-то веселее. Работа спорится, детки подростают здоровенькие, лихих людей в округе нет. Сад колосится, вспаханный трактором на имперском бензине, ветер не задувает под пиджачок имперского сукна, и добрый купец привозит вкусный заморский табак. Каждый Томми и Ваня видят, что империя есть гут.

«Однако есть один момент». Чтобы румянощекие Ванины детки тепло одевались и хорошо учились — где-то далеко, в солнечной Туркмении, другие детки вместо учебы собирают хлопок. Чтобы трактор делал дыр-дыр-дыр — где-то далеко на Ближнем Востоке империя, удачно расширившись, поставила вышку и качает оттуда нефть. Чтобы пить по вечерам вкусный чай — где-то на колониальных островах негры рубят сахарный тростник. Кстати, средний срок их жизни на плантации — восемь лет.

Кто не курит, пьет чай без сахара и вкалывает на фабрике по 12 часов — даже тот от империи всё равно в плюсах, потому что фабрика его работает на привозном сырье, а товар сбывает туземцам по ценам, оговоренным под прицелом пушек канонерки.

Зачем вы берете такие экстремальные примеры? — скажут нам. Так то негры, а вы ведь братья, — скажут нам. Но империя — это ведь ещё и безопасность и дороги, скажут нам.

Да и про негров, наверное, неправда. А если что и правда, то разве можно иначе, дикари-с. Найдутся специальные талантливые люди, напишут складные слова про бремя белого человека, про сонный Кавказ, так и ждущий чтоб его покорили и принесли туда свет цивилизации.

Не ведёмся. Логика империи проста как у Аль Капоне: «бизнес лучше идет, когда у нас есть пулемет, а у вас его нет». Империя платит за хлопок, деньгами. Столько, сколько сочтет нужным. Не нравится цена? См. рис. 1.

Бароны тоже заявляли о своей незаменимости, пользе для общества и заботе о дорогах. У неблагодарной черни к ним тоже возникали вопросы. И чем больше в народе заводилось сабель и пищалей — тем радикальнее проходили дискуссии о равноценности экономического обмена и стоимости баронских услуг.

Это к ЕС соседи заглядывают в дверку и просятся пустить. Это в США стоит очередь желающих стать очередным штатом.

Империи записывали к себе сами. Обычно убивали тех кто выступал против, и дрались между собой за право облагодетельствовать дорогами и больницами всякие далекие и нищие края.

Когда товарищ лектор рассказывает про «мы станем лучше жить», из зала слышится тихое «а мы…?». Лекторы таких вопросов очень не любят. Потому что можно же и посчитать, и окажется, что дружба, конечно, взаимовыгодная, нас не грабят подчистую, но одна сторона как-то сильно равнее другой.

Чаще всего на следующей лекции вопрошавшие отсутствуют.

Руководство КПУ, имевшее нескромность в 1932 спросить Москву про некоторую завышенность планов хлебозаготовок — в следущем году уже не было руководством. И вообще не было. Секретарь ЦК КПУ, написавший книгу про самобытность Украины и её экономический вклад в Союз отделался легче: его ушли на пенсию и выслали в Москвовщину.

Русские дружеские скидки по газу, без которых он стоит дешевле и принудительная продажа Украине русских топливных элементов для АЭС — хорошие, яркие примеры братского сотрудничества. И войн против тех правительств Украины, которые не ценили эти удивительно выгодные предложения.

Так вот я с большим подозрением отношусь к союзам, где твердят про мы-мы-мы-наше-общее, но при попытке подсчитать баланс или походить по базару — достают пистолет и велят заткнуться. Предусмотрительно оставив оружие только себе, поскольку взваливают на себя тяжелую работу по нашей общей защите.

This entry was originally posted at http://tymofiy.dreamwidth.org/184306.html. Please comment there.
Tags: ,
yagami

За Мордор обидно было.

Чигиринская задала хороший вопрос: «А зачем Еськов написал Кольценосца?» «По приколу», «для друзей», «магия» — это не ответ. Приколы разные бывают, можно на водных лыжах кататься, можно в шашки играть. Ок, нравится человеку графоманить. А почему именно на Толкиена решил написать апокриф, не на Булгакова, Сапковского или Эммануель? Что чесалось-то?

И, поставив перед собой задачу по-максимуму вписать мир Толкиена в исторический материализм, отчего ради восхваления Мордора от него отступил? Общество из трех гармонично сосуществующих рас? Техническое превосходство без экспансионизма и колониализма? Гуманитарные миссии? Really?

Однако такая страна была. Только не в Средневековье, а в газете Правда. Не способная себя прокормить, зависимая от импорта продовольствия, делавшая ставку на рациональное знание, со сверкающим шпилем-монументом Человеку, с дружбой народов, интернациональной помощью, и, разумеется, бросившая вызов тупому агрессивному Западу.

«Скажите, как её зовут!»

Добавим к этому книгу автора «Баллады о Боре-Робингуде» — про крутых русских бандитов, «Америkа» — про крутых русских колонистов, и одобрение захвата демократического присоединения территорий Украины «аж по Западенщину» — и получим четкий ответ, что сподвигло писать.

Ущемленный российско-советский патриотизм, практически прямым текстом ведь сказано. Обида за проигрыш Родины перед Западом. Желание отыграться за Наш Советский Мордор.

This entry was originally posted at http://tymofiy.dreamwidth.org/183908.html. Please comment there.
Tags:
yagami

«национальная идея на страничку»

  — Чего, говорят, у вас крест такой большой – вы что, богослов? Я б тебе, блядь, такое богословие в Москве показал… Но они-то думают, что мы культурно опущенные! Типа как чурки из Африки, понимаешь? Словно мы животные с деньгами. Свиньи какие или быки. А ведь мы – Россия! Это ж подумать даже страшно! Великая страна! Просто потеряли на время корни из-за всей этой байды. Сам знаешь, какая жизнь, – пернуть некогда. Но это ж не значит, что мы забыли, откуда мы родом, как негры эти козлиные…

– Задача простая, – сказал Вовчик. – Напиши мне русскую идею размером примерно страниц на пять. И короткую версию на страницу. Чтоб чисто реально было изложено, без зауми. И чтобы я любого импортного пидора – бизнесмена там, певицу или кого угодно – мог по ней развести. Чтоб они не думали, что мы тут в России просто денег украли и стальную дверь поставили. Чтобы такую духовность чувствовали, бляди, как в сорок пятом под Сталинградом, понял?
 


Кто-то таки написал Вовчику национальную идею! «Развести» по ней импортного бизнесмена, конечно, невозможно, но ведь главное чтоб заказчику нравилось, чтоб ему идея от души шла, чтобы он чувствовал пудовую тяжесть каждого своего слова. Импортные пидоры, наш большой крест, Россия великая страна, козлиные африканские негрочурки, духовность, сорок пятый, Сталинград — вот запрос Вовчика. Русский человек, излагая эту идею, абсолютно уверен в своей правоте, насколько ровно она вписывается в его убеждения.

Гомофобия, расизм, Победа. Зря Ваван мучался, всё просто было.

This entry was originally posted at http://tymofiy.dreamwidth.org/183722.html. Please comment there.